Я не хтів би писати про саму хворобу, бо це є скоріше об'єктом медицини, а хтів би писати про самого хворого і то в сенсі Христових слів. Бо Ісус сказав, що коли хтось щось зробить хворому, то зробить Йому. Ці слова були приводом для певного розуміння хворого як Самого Христа, ототожнення Ісуса і хворого.rnrnЯкщо ми привидимося до самого хворого, то можемо побачити мало спільного з Ісусом. Наврядчи слова “Я лагідний і сумирний серцем” можна віднести до усіх хворих. Дуже часто хворі є нетерпеливі, їм належить нарікання та розпач. Насправді дуже важко переносити свою хворобу і для того щоб це робити добре потрібні насправді чесноти терпеливості та смирення. При цьому пишучи слово чесноти я маю на увазі не стільки про певну рису доброго гумору та радості від того, що людина страждає, скільки про відкритість на благодать, спокійне розуміння того, що мені важко і не може це знести без Божої благодаті. Тому хворих можна занести у розряд важких людей. Те, що звичайна здорова людина може знести, прикрити якоюсь своєю силою та настроєм, може бути не можливим для людини хворої. І те на що здорова людина може просто не звернути увагу, те для людини хворої може стати насправді причиною розпачу, роздратування і нарікання.rnrnПро яке ж тоді ототожнення ми можемо говорити при тому, щоб співставляти хворого з Христом, згадуючи наведені слова? Я думаю, що мова йде скоріше про те яким знаком для інших може бути хвора людина. Про ту можливість, яку отримують люди — виявити свою любов, прихільсть і співчуття хворому. Бо він є справді потребуючий. І хоча інколи люди намагаються приховати цю свою слабкість, та дуже часто вони знаходяться у такому стані, що не відчувають жодних докорів сумління, коли протягають руку і просять про поміч.rnrnУ нашому світі, де діють взаємні домовленості; люди користаються грошима для того, щоб чинити свої справи, таке просте прохання про допомогу може багато кого здивувати. Я не скажу нічого нового, коли скажу що людина є звичайнісіньким егоїстом, а наші закони та права у суспільстві лише дозволяють утримувати цей поряд непорушним, тобто кожному бути цим егоїстом і при цьому виглядати поважним та справедливим. Право власності, право сили, право купівлі та продажу. Усі ці слова лише допомагають утримувати цей порядок, у якому кожний являє себе як егоїст.rnrnМоже тому найбільшим виправданням дуже часто є слова, промова про те, що я нічого погано не вчинив. А Христос коли розповідає про суд, говорить про те, що ми не вчинили. Бо ті були відкинути, тому що просто не допомогли. А не тому, що щось зробили погане. Так само і багач у притчі про Лазаря осуджений на вічні муки не через те, що робив щось погане, а через те, що не допоміг потребуючому, якій знаходився так близько коло нього. У цій притчі Ісус говорить, що для осудження було достатньо “Мойсея та пророків”. Про що ми можемо головне сказати про Мойсея — те, що він явив Бога, як Милосердного. Як Того, Хто любить і спасає. Саме це благодіяння зі сторони Бога мало привести євреїв до розуміння того, що саме треба робити. Якщо наш Бог Такий, то саме такими треба бути. Про що говорили пророки? Що не можна задовільнитися лише зовнішньою стороною. Кожне діяння має бути проникнуте внутрішнім духом, духом любові. Не можна бути вгодним Богу якщо лише зовнішньо виконувати усі приписи, а внутрішньо бути далеким від Нього.rnrnСвяті зрозуміли це в дуже простий спосіб. Вони пішли і почали робити добрі справи для своїх братів. Їхнє життя було служінням. Тому ідея християнської моделі життя полягає в тому, щоб служити іншим, а не собі. Це дуже прості слова, які сказав Христос на Останній Вечері — любіть, як Я вас полюбив. Ви бачили приклад, чиніть і ви так само.rnrnТому саме таке особливе місце у проповіді Христа та Його діяннях зайняли люди хворі та потребуючі. Християнство ніколи у своїй суті не було релігією багатіїв. Якщо добре придивитися до Святого Письма, то там буде багато прикрих слів щодо багатих. Мені дуже дивно, що їх опускають протестанти і вбачають ідеал у тому, щоб бути багатим, мати багато грошей і жодних проблем. У християнство у своїй суті завжди було бідним. Ця бідність не полягала у тому, щоб зректися грошей, бо вони зло. А тому, щоб наслідувати Христа, Якій заради нас, бувши багатим, став бідним. Це просте прагнення відкинути усе для того, щоб бути лише з Христом.rnrnАле хворий є бідний у трохи іншій площині. Він може мати багато грошей, однак йому брак здоров'я. Він не має того самого головного що потрібно для життя: сили. Хвороба може відібрати життя, але найчастіше вона відбирає радість, охоту та приносить біль, втомленість від життя. Потребуючий стоїть у такій позиції, що не має можливості щось чинити, він потребує іншого. Йому треба подати води, ліки, та і просто підтримати на дусі. Головне, що вражається при хворобі — це дух. Людина заслабши тілом, дуже часто просто не хоче жити, а їй не стільки треба просто жити, скільки ще й боротися за своє життя, перемагати труднощі та болі, зносити їх. Людина у хворобі дуже сильно потребує допомоги.rnrnАле я не думаю, що Христос саме цим користувався розумінням хворої людини, коли наказував їм допомагати. Бо якщо добре придивитися, то усі ми є потребуючі. Навіть багачу, якій усе має може бракувати ще однієї яхти чи ще одного золотого батона. Я думаю єдина причина чому нас Ісус заохочує до того, щоб ми любили і допомагали хворим у тому, що хворі дають нам можливість це робити.rnrnОт спробуйте, підійдіть з квіткою до простої дівчини на зупинці і побачите, як вона буде здивована вашим вчинком і навіть відкине цю квітку, бо буде вважати, що ви хоче її якось використати. Натомість хворі просто потребують. Вони не будуть довго ввагатися, коли ви їм щось запропонуєте. А тим більше будуть вам вдячні, коли після того як вони щось попросять, ви їм це зробите.rnrnЯк бачимо Христос нас не закликає любити увесь світ і спотворювати життя своїх ближніх “своє любов'ю”. він говорить нам любити тих, хто від нас вимагає цієї любові. Він говорить нам йдіть до тих, які тебе чекають. Допомагай тим, хто просить. Роби добро, яке дійсно треба, а не те, яке тобі тільки хочеться. У цьому справжня любов, її правдива цінність.rnrnАле тут ми стикаємося з іншою проблемою. Хворі часто є невдячні. Якщо вони просять, то можуть сприймати як належне те, що ти їм робиш. І тоді справді цей акт, вчинок любові є безкорисним. Я щось роблю, а нічого не отримую взамін. Моя природа бунтує. Я не хочу робити просто так, нічого не отримуючи. Вже не я хочу використати інших, а інші хочуть використати мене. А цього я прагну уникнути. Я ладен любити, але лише якщо мене будуть любити взамін. Готовий допомогти, якщо і мені потім прийдуть на допомогу. А з хворими так не вийде . Вони нічого не дадуть, бо не можуть. І ось тому Христос і говорить що така любов до них є любов'ю до Нього. Ти хочеш щось отримати, добре, але отримаєш це на Небесах, а не тут. Лише вкладаючи у те, що тут тобі не принесе ніякої користі ти матимеш нагороду на Небі.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Иисус мог исцелять лишь только тех людей, от которых в своем бессилии это сделать отвернулся сей мир с его возможностями. Они пришли душой к пониманию того, что только так душа и тело могут спастись. Иисус исполнял дела на земле по слову Божьему, не своевольничая. Именно такое соединение небес и земли дает эффект истинного исцеления.
Проза : Забытые Двери - Fylhbfyjd Gfdtk Не совсем в формат сайта.История создания такова 6долго и упорно пытался пробить рубрику "Мегаполис в печатном издании,на Родине не приняли,просил случайных знакомых передать в издания их города,но ответа не поступало,пробивался через коммерческие издания ,отчего приходилось работать сутки через день,недавно послал в листудию "Белкин " с нижеследующей исповедью:
Исповедь Фореста Гампа
Повторю телефон Димы. Не знаю настолько уж он знаменит вм вашем
> ВУЗе ,сколь себя обрисовывает...89272864201.Познакомились мы так:
> работал на заводе ,сходил с ума от первой поздней любви (в
> 22!!!года),писал на станке безграмотные стихи и брал дни в счёт отпуска для поездок на историческую Родину. Услышал ,что некто Дима Першин устраивает вечер памяти
> поэта-земляка Седова. У Александра Палыча Седова трагическая
> судьба-выкормыш А Н Калашникова ,будучи актёром ,он много колесил по
> стране ,потом оказался на Родине ,спился ,опустился до ДД на базарном
> радио ,к 40 ни семьи ,ни кола ,ни двора ,накушался таблеток ,опочил ,
> горя не выдержала старуха -мать ,выносили 2 гроба .Известности поэта
> он не сыскал и после смерти ,вспоминают лишь кучка людей. Я долго
> искал сборник этого автора ,удалось купить брачок в
> типографии. Читая ,плакал :я нал уже какие эмоции порождают подобные
> строки. Потом узнаю ,Дима устраивает литобъеденение . Сходил, не
> привычный к подобному ,чувствовал себя не в своей тарелке: какие -то
> старики обсуждают стихи о УХЕ ИЗ КОТА .Дима предложил поступать в
> Литературный ,разбередив старые раны – ведь мечтал об этом с д\с . А тут у меня начались домашние
> проблемы ,больницы. За это время сей литсоюз распался. Одного старика
> муж сей пихал в местный журнал ,со мной занимался по субботам ,пихая в
> Литературный. Группу инв-ти я не получил -не было взяток ,устроиться
> со справкой на лёгкий труд -нереально ,первая любовь не и без моей помощи поступила в медучилище и вышла замуж ,а я оказался в Церкви, где один священник посулил помощь в получении образования. В это время
> он поминал Бикмуллина (мужик пахал на мебельном комбинате ,после
> смерти выяснилось, что -академик. Вроде ,его труд защитили как
> диссертацию ,а потом издали книгой под чужим именем, вроде выпивал от
> этого, а потом сердце не выдержало.)На этом вечере познакомился с
> Лёшей Куприяновым -я давно предлагал Диме пообщаться с ним, но тот
> орал, что рабочие- быдло, мордовский эпос в зачаточном
> состоянии, православные –лукавые ,а в самиздате 90х все
> графоманы ,а я –эгоист ,фаталист и интроверт. Мнение ,что написание некрологов коммерчески выгодно меня
> коробило Раз так достал, что я читаю ненужную литературу, что я
> приволок ему кипу своих книг- Золю, Бальзака и Стельмаха "Думу о
> тебе",после чего он стал их читать. А меня познакомил С
> произведениями Саши Соколова И вот Дима, обозначающий меня
> эгоистом, интровертом ,шизофреником, достоевским и прочая заявляется ,в
> Храм, выдёргивает меня во время службы из Алтаря ,обозначает
> мракобесом, упрямым мордвином ,пугает депрессией, что Церковь меня испортит, там всех пугают адом придирается к
> обуви. потом заявляется через 3дня с думой, что мне надо в
> семинарию. Потом в день когда мне надо было уже быть в Литературном
> через общую знакомую интересовался моей судьбой .НО то что он
> отправил оказалось не добирающем положенного объёма, а он любил в моих
> строках выдёргивать любые зачатки духовного. Я заработал, послал то что сам
> хочу и как хочу -и прошёл...Тут умер священник ,отчего я не поехал в Москву после вызова из Литературного. У гроба его мы встретились с Димой , тогда ещё с косичкой. Я не поехал и после второго вызова –всё надеялся, не смотря на отсутствие возможностей ,сперва чего –то достичь. Потом мы не виделись. я полностью был в
> ауре православия -и то было самым лучшим временем моей жизни. Видел
> его редко и случайно, знал что в музыкалке ставит голос, раскручивает
> свою группу .У мызшколы советовал о снятии полдома у старухе в Пензе и устроиться педагогом ,а ещё искренне радовался,что я не испорчен Церковью .А я уже побывал в Монастыре,где не получил благословения на творчество,пытался уйти из Церкви и написал психологическую работу (www.serbin1.narod.ru ),кою, не смотря на заверения препода никуда до сих пор не пристроил, ибо это считается неугодным Богу. Раз пересёкся с ним на квартире его мамы, где он жил
> после нового развода ,он вспоминал мою обувь, из-за которой на меня не
> посмотрят девушки. Знал бы как смотрели когда в дедовых обносках
> ходил до 20 лет...Дима продолжал ставить театральные зрелища ,на которые я не ходил, т. к. чувствую себя в подобной атмосфере не в своей тарелке. А потом окончательно ушёл из Церкви ,т .к. там пытались склонить на свою сторону ,а я не хотел отрекаться от творчества. Дальше я болтался по городу. Тут предложили это место
> корреспондента , хотелось заявит о нём ,встретились Он позвонил в
> редакцию и наорал в трубку .Рассказывал о первых шагах в инете, звал
> с собой. Написанную статью он привычно потерял, написал новую .Многим
> людям рекомендовал его, да весь литгород тащил за свой счёт в сеть .Но
> у Димы ежедневно меняется мнение .Он ничего не помнит -2жена как -то
> его стабилизировала ,а сейчас некому. Ходил я каждый день в этот
> салон и рассказывал адресатам, какие проблемы не позволяют переслать
> Диме свои вирши .А б\п он и не будет. Он восстанавливал литклуб
> ,скачивал материалы ,находил идеи -он терял и забывал Пошёл потом на
> мойку .Надеясь, что пробью рубрики о таких Димах в молодёжках и буду получать гонорары
,да их порадую ,Дим этих.. После Церкви я ,вообще, долго болтался по низко оплачиваемым работёнкам ,на которые не каждый и пойдёт. Иногда я не мог даже содержать майл , не раз закрывал ящик и пользовался обычной почтой. Зряплата когда не дотягивала и до 1- 2 тысяч рублей, сшибал в Церкви, но тупо тратился на сеть ,пытаясь выйти на диаспору афророссиян и самиздатчиков 90х,что разбегались от меня как от бабайки дети. Нередко меня убеждали, что мои попытки чего –то достичь нереальны ,а я продолжал идти вперёд. Так однажды я узнал о Иноке Всеволоде и долго надеялся, что он поможет пробиться в творчестве ,что ,конечно же ,не кормит ,а разоряет, особенно когда комп недоступнее летающей тарелки. Зашивался ,звонил ему чуть не каждый день, просил передать фото
> для оформления наборщикам, не пришёл ,в салоне подготовил папку, где
> разжевал куда и что ,не пришёл .»З.Двери» вышли на Кружевах
> -предъявил ,что ничего не показывал Потом издал уже без оформления в
> Крае Городов, отнёс его маме экз ,он его потерял. После мойки оказался в Пту,выходило меньше поди даже500 в месяц .В это время переписывался с одной девчонкой ,долго и подробно. И даже пригласил в Дивеево. Но она видела это смешным и глупым, обозначала меня наивным, эгоистом, говорила ,что использую людей и что она – не цветочек аленький и согласна пойти официанткой в ночной клуб, чтоб быть честнее. Но она ,не подозревая, вернула меня в Храм, откуда я ушёл и как прихожанин. Потом, ковыряясь в церковной грядке ,я встречу девушку, что из- за проблем с трудоустройством долго отирается при Храме за паёк. Мне она западёт душевными качествами .Однажды мы долго будем стоять в подъезде, она будет рассказывать скольких ухожёров отшила ,т. к. мечтает стать монахиней, и лишь тогда я пойму насколько смешно и глупо выглядел в переписке ,которую прекратил, кстати, пытаясь в очередной раз вернуться в духовное русло. Потом стал видеть его, Диму,
> в Храме ,где он говорил ,что...в следующей жизни будет монахом. Появление его, почти лысого, спустя года три, для меня было неожиданностью. Я попросил его сканировать фото свои для Белкина, он как всегда пообещал ,потом забыл и не захотел оформлять мой текст. Так что – на прямую к нему .Просил
> оформление послать Вам, проигнорировал ,в воскресение поцапались ,а в
> понедельник подобрал меня к себе поговорить. Учил жизни ,не давал договорить ,привычно не мог выслушать ,а я был, не смотря на хроническую трезвенность ,впервые и, надеюсь , в последний раз выпимши и мне было херово –одна девчонка брала для своего сайта мои рукописи ,а теперь из не найду
> и сватал какую-то пухленькую массажистку, а у меня ,стоит увидеть на ульце ту первую любовь по –прежнему предательски ёкает сердечко ,да и согласен остаться один или привезти с отцовой деревни девчонку из неблагополучной семьи, лишь бы за писанину не стучала сковородкой по башке. Журил что я никогда не буду классиком и сам не знаю чего хочу ,что не пишу в местную
> прессу ,где за месяц дают 700 рублей. Но это не мой уровень ,и я вырос из этих штанов
